Бердичів – місто обласного підпорядкування, центр району, розташоване на березі річки Гнилоп´ять, притоки Тетерева.
Територія на якій розміщене місто, заселене ще в ІІ тисячолітті до н.е. Тут виявлене поселення доби бронзи та залишки двох поселень Черняхівської культури.
Деякі дослідники історії Бердичева вважають, що назва міста походить від слов’янського слова „берда” – гора, урвище або ж від власного імені Бердич, інші – від слова „бердиш” – так називали бойову сокиру у слов´ян. Тому на гербі сучасного Бердичева зображено бойову сокиру та жезл бога торгівлі Меркурія – що символізує минуле міста, як одного з основних центрів торгівлі.
Першою достовірною на сьогодні згадкою про Бердичів залишається 1545 рік. Ця дата вказується в двох джерелах: люстрації (переписі населених пунктів) Київського воєводства за 1545 рік як власність Василя Тишкевича та в описі Житомирського замку за цей же рік.
Наприкінці ХУІ ст. Януш Тишкевич почав споруджувати замок, 1627 р. – заснував кляштор, а 1630 р. подарував його католицькому ордену Босих Кармелітів. Всесвітньовідомими стали Санктуарій та Чудотворна Ікона Матері Божої Бердичівської, вікову історію мають Бердичівські календарі, які друкувались в кармелітській типографії, бібліотека з загальною кількістю книг до 6 тис. томів та з стародруками кінця ХУ ст., кармелітська школа.
Після входження Правобережної України під протекторат Росії, Бердичів в кінці ХУІІІ ст. увійшов до складу Волинської губернії як містечко Житомирського повіту. Возз´єднання сприяло розвитку промисловості, тут діяли цегельні заводи, пивоварня, млини, 6 капелюшкових фабрик, шкірзавод, 4 миловарні, каретна, металева фабрики та інші.
Головну роль у піднесенні економіки міста відігравали ярмарки, яких з 1765 р. нараховувалась близько десяти на рік. Найбільший з них – літній Онуфрієвський, який тривав 6 тижнів. За рівнем обігу товарів їх порівнювали з лейпцігськими. Бердичів стає одним з осередків торгівлі хлібом, а з ІІ половини 19-го ст. – одним з найважливіших центрів кінських ярмарків. У місті діяло чимало купецьких контор,що забезпечували економічні зв´язки між різними регіонами. На початку 60-х 19-го ст. оборот торгівлі в Бердичеві визначався в 40 млн. руб. Провідну роль у розвитку торгівлі відігравала єврейська громада. Серед 2,8 тис. купців у 1846 абсолютну більшість становили євреї. Половина з 8-ми банків у місті також належала євреям. Саме їхні банки проводили фінансові операції з банками Парижа, Лондона, Відня, Рима і Константинополя. Переважна кількість населення міста також було єврейської національності: в 1860 р. в місті проживало 54 тис. осіб, у тому числі 50 тис. євреїв.
У першій пол.19 ст. у місті швидкими темпами розвивалось ремісництво, особливо після 1812 року, коли інтенсивно проходило заселення Бердичева ремісниками-євреями, оскільки місто знаходилось у „смузі осідлості”.
У 1848 р. їх налічувалось близько 5-ти тис. чоловік. У 1855 р. в місті налічувалось 5888 купців, які щороку лише в Бердичеві продавали товарів на суму понад 6 млн. сріблом, а за його межами вели торгівлю з містами Київської, Подільської, Волинської губерній. Зросла і кількість промислових підприємств, на сер.19-го ст. працювали 4 миловарні, макаронна, екіпажна фабрики, 2 воскобійні, 2 свічкові, пивоварний заводи.
Територія, на якій розташовано м. Бердичів, належала Київській Русі. На цю територію поширювалась влада Золотої Орди в часи феодальної роздробленості. В ХІУ – ХУІ ст.ст. Бердичівщина входила до складу Великого князівства Литовського. З ІІ пол. ХУІ ст. на нашу територію поширилась влада Речі Посполитої, а з кінця ХУІІІ ст. Правобережна Україна відійшла до Російської імперії. За цей час змінювались органи влади, різною була їх політика.
Бердичів, на відміну від більшості міст Правобережної України, ніколи не отримував Магдебурзького права і не користувався його перевагами. Водночас, не маючи жодного адміністративного статусу, він продовжував зберігати роль регіонального центру, успішно конкурував із губернським Житомиром, зокрема щодо розвитку торгівлі та кількості населення. Певно тому царський уряд ухвалив рішення про передачу міста 1844р. до складу Махнівського повіту Київської губернії, спочатку на правах містечка, а в 1846 р. Бердичів отримує статус міста. До нього було перенесено з Махнівки повітові установи, а сам повіт став іменуватись Бердичівським.
З другої половини 19-го ст. роль Бердичева як торгового центру стала занепадати: в 1856 р. найбільший ярмарок, Онуфрієвський був переведений до Києва. З побудовою залізниць Київ-Одеса ( 1871р.), Київ-Брест (1873р.) з´явились нові торговельні центри і Бердичів втратив роль перевалочної бази. Ярмарки стали задовольняти лише внутрішні потреби.
Втративши першість у торгівлі, Бердичів в останні десятиріччя 19-го ст. зазнав промислового піднесення завдяки залученню значних іноземних інвестицій. 1864 р. підприємець з Австрії Мартен Ціллєр відкриває шкірзавод, 1876 р. варшавський купець Карл Шленкер будує великий шкірзавод на Баранячому острові, 1888 р. Леонтій Плахетський заснував чавунно-ливарний завод, фарфорово-фаянсовий завод Зусмана, пивзавод чеха С.Е.Чепа. Вступив до ладу 1900 р. і цукровий завод Федора Корнілова.
На 1887р. у Бердичеві налічувалось близько 30 заводів і фабрик. Серед них було 6 шкіряних заводів, 6 тютюнових фабрик, 5 цегельних заводів, 5 свинцево-білильних та інших. Дрібних підприємств у місті було 35.
З кінця 18-го ст. Бердичів стає одним із центрів хасидизму. 1785р. рабином був обраний Леві Іцхак Бен Меєр Бердичівський і залишився ним до своєї смерті (1810р.). Він був одним із засновників хасидизму. Його могила на єврейському кладовищі дотепер є місцем паломництва хасидів з усього світу.
У 19-му ст. Бердичів відвідували відомі діячі науки та культури: в гостях у князя Радзивіла був польський композитор Ф.Шопен. З 1858р. по 1868р. тут жив класик єврейської літератури Менуеле Мойхер – Сфорим (Шолом Абрамович ). Неодноразово і досить тривалий час перебував у місті класик єврейської літератури Шолом-Алейхем ( Шолом Рабинович ).
На початку 1846р. проїздом з Камянця-Подільського на Житомир відвідав місто Т.Г.Шевченко як художник Археографічної комісії, що мав у Південно-Західному краї зібрати народні перекази, пісні та відомості.
Бердичів назавжди увійшов до історії світової культури як місто, в якому 14 березня 1850р. в костьолі Св. Варвари відбулося вінчання видатного французького письменника Оноре де Бальзака з графинею Евеліною Ганською.
З містом пов´язана доля сім´ї Рубінштейнів, що дала світу відомого композитора і музиканта Антона Рубінштейна ( 1829-1894рр.) якого було охрещено в Миколаївській церкві ( 1831р.) англійського письменника Джозефа Конрада ( Юзефа Теодора Коженьовського (1857-1924 рр.). У квітні 1861р. в місто приїжджав відомий російський анатом, хірург і педагог М.І.Пирогов, який відвідав єврейську лікарню – найкращий медичний заклад Бердичева того часу.
На кінець 19-го ст. у місті функціонувало 4 православні церкви: Успенська ( 1837р.), Миколаївська ( 1748р.), Троїцька (1836р.), Церква в ім´я Всіх Святих (1891)., 4 католицькі костьоли, хоральна єврейська синагога, 74 єврейські молитовні будинки та одна розкольницька молельня.
В культурному розвитку міста завжди помітне місце відігравали освітянські заклади. Ця традиція бере початок з Кармелітської школи (1794 р.) З 1825р. почало діяти чотирикласне училище, 1829р. – парафіяльне духовне училище, 1850р. – перше, 1860р. - друге єврейські училища 1-го розряду. Для навчання дітей із заможних родин почали працювати кілька гімназій, зокрема, восьмикласна жіноча гімназія В.А.Усаневич ( нині це старе приміщення школи № 2) семикласне комерційне училище ім. О.Пушкіна (нині будинок педколеджу), а також 19 різних освітніх навчальних закладів, що діяли на початку 20-го ст. Серед них – 4 церковно-парафіяльні школи, 5 приватних жіночих шкіл ІІІ розряду, толмудтора і 10 ходерів.
Велике значення мало підключення міста до світової системи зв´язку: 1870р. через Бердичів пройшов телеграф (Калькутта-Лондон), 1890р. запрацював телефон, зросла мережа доріг, по яких курсували диліжанси Бердичів-Житомир, Бердичів-Рівне. В самому місті прокладено рейки для конки.
Рівень охорони здоров´я залишався низьким. На початку 20-го ст. у місті функціонували амбулаторія, земська, єврейська лікарні, лікарня товариства Червоного Хреста, поштовий будинок і тюремна лікарня.
На кінець 19-го ст. у місті налічувалось 11 вулиць і 80 провулків. На цей час налічувалось 2174 будинки і мешкало 76 тис. чоловік.
1923р. змінюється адміністративно-територіальний статус Бердичева. Він стає центром однойменного району та округу.
Велика Вітчизняна війна не тільки перервала мирне життя бердичівлян, але й стала для них початком великої трагедії.
Після першого бомбардування міста почався стихійний від´їзд місцевих жителів. Між тим ворог посилював натиск на військові частини 6-ї армії генерала Музиченка І.М. 7 липня 1941р. 11-а танкова дивізія гітлерівців увірвалася в Бердичів. Саме тоді командування Південно-Західного фронту
(командуючий генерал Кирпонос М.П.) створює бердичівську групу, яка об´єднала 16-й мехкорпус і зведений загін 15-го мехкорпусу. З 9 по 15 липня 1941р. вона стримувала наступ противника, скувавши його на околицях Бердичева і південніше.
Майже тиждень танкісти і мотопіхота захищала околиці міста. Відважний екіпаж танка КВ на чолі з командиром ст. лейтенантом Кожем´ячко А.Б. був відрізаний противником. 2 доби танкісти вели бій у місті, знищили 8 німецьких танків і чимало ворожих солдатів.
З перших днів війни почався геноцид проти єврейського населення міста. Бердичівська трагедія вересня 1941р. була першим масовим геноцидом єврейського населення, здійсненим гітлерівцями в Європі і Радянському Союзі.
За даними Надзвичайної державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників, гітлерівці знищили в Бердичеві 29500 євреїв.
Бердичів був визволений 5 січня 1944р. підрозділами 24-ї, 389-ї стрілецьких, 117-ї гвардійської стрілецької дивізій, які отримали найменування „Бердичівська”, 12-го окремого гвардійського танкового полку прориву 18-ї армії, 183-ї та 305-ї стрілецьких дивізій 38-ї армії, 44-ї гвардійської танкової бригади 2-ї танкової армії. Бої були кровопролитні, загинуло понад 1,2 тис. радянських воїнів. В місті зберігся будинок, в якому вже 6 січня 1944р. розмістився штаб 18-ї армії, де працював командуючий 18-ю армією генерал-полковник Леселідзе К.М.
На фронтах Великої Вітчизняної війни, в підпіллі та в партизанських загонах боролись з німецько-фашистськими загарбниками 7800 бердичівлян. За виявлений героїзм 5646 осіб нагороджені орденами і медалями. А льотчиці П.В.Гельман, льотчику – випробовувачу О.М. Граціанському та танкісту К.А.Томашевському присвоєні звання Героя Радянського Союзу.
На початку третього тисячоліття місто розрослося, його територія становить 3533 га, яка умовно (без офіційного адміністративного поділу) розбита на 7 мікрорайонів.
На 266-ти вулицях і провулках станом на 01.01.2011р. проживало близько 80тис. осіб.
Жителі міста мають можливість навчатися в Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права , педагогічному та медичному коледжах, у
3-х середніх профтехучилищах здійснюють підготовку робітників для різних галузей народного господарства. У 16-ти загально-освітніх школах навчається понад 11,2 тисячі учнів. Для задоволення потреб представників національних меншин у школах 3,4,10,15 та 17 створені умови для вивчення факультативно польської мови, на базі школи № 2 працює єврейська недільна школа. В 13-ти дитячих дошкільних закладах освіти, 3-х навчально-виховних закладах освіти та 3-х навчально-виховних комплексах виховується близько 2,5 тис. дітей.
У місті діють 2 дитячі школи мистецтва: музична та художня ; централізована бібліотечна система ( 34 бібліотеки нараховують понад 833 тисячі книг і брошур). Функціонує музей історії м. Бердичева. Архітектурний комплекс включає стіни фортеці з вежами, прибрамний корпус та костьол.
Місто славиться мережею закладів, які займаються розвитком спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи: працюють 2 стадіони, критий плавальний басейн, дитячо-юнацька спортивна школа та дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, в яких культивується 18 видів спорту. Щорічно проводяться Міжнародні змагання зі стрибків у висоту на приз Заслуженого тренера СРСР, Почесного громадянина Бердичева В.О. Лонського ( 1927-2004рр.), які включено до офіційного календаря Міжнародної федерації легкої атлетики.
У культурному розвитку міста тісно переплітались з своїми віковими традиціями українська, російська, польська та єврейська культури, які своєрідно з´єднуючись надавали Бердичеву неповторного колориту. Серед уродженців Бердичева відомі діячі культури:
- письменники В.Гроссман, В.Нестайко, З.Мілашевська, М.Космін,
Б.Рахманін., М.Степанюк, М.Пасічник;
- поети А.Гонтар, М.Гарцман, М.Палюга;
- композитори В.Бєлий, В.Томілін;
- співаки О.Дарчук, М.Будкевич;
- видатний музикант В.Горовиць.
Дарували і дарують чудові твори образотворчого мистецтва П.Криворуцький, П.Кучук, М.Яцюк, С.Шустер, Г.Положевець.
Далеко за межами України відомі імена вчених: член-кореспондент А.Н.України М.Жудін, В.Фінкельштейн, мікробіолог Л.Горовиць-Власова, доктор історичних наук Л.Кадишев, доктор географічних наук В.Варвак, доктор технічних наук В.Галицький.